про Соловки
Кам’яний кругом очерет.
Осьде час зачиняє простір
За ослону стальних тенет.
Острів в'язнів в безсиллі волі
І в незламності водночас.
Незворотно і так поволі
Там висмоктує душі час.
Осьде мрії знаходять спокій.
Ось Голгофа. Так залюбки
Вишини набирає сокіл,
І принижують Соловки.
Знову Північ штовхає Київ
В безкінечну журу і мрак.
Ой ви, хвилі, дніпрові хвилі,
Як напитися вас усмак?
Де ступа комісара чобіт,
Там ростуть лише слимаки,
І кайданів чується човгіт,
І луна: «Соловки, Соловки».
Не втопити журу у морі,
Не життя там - суцільний лід.
Скільки пряжі ще треба Мойрі,
Аби острів на карті зблід.
Свидетельство о публикации №121041503116