ТУГА МОЯ!

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро , і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий….
Не забутьте  пом’янути
Незлим, тихим словом.
( Тарас Шевченко.)

Спів дзвінко  серце здригає.
Немає тепла, чужа сторона.
Та холод душу  обіймє,
Неначе в любовних  живе думках.
Як би  мав би я крила,
то злетів би, як той вітерець.
Та днями, ночами летів би 
в свій  рідний, батьківський край.
Сизокрилого птаха мольбою
Час не  проґавив би  в чужій стороні.
Втомна хвиля страждальця чує цей дзвін.
Молебень співає співуче душа.
Молю Тебе Боже, біль мій відчуй.
Віддай спокій серцю в цю мить.
В  зелений край завжди лину в думках.
Хатинку бачу убогу, на милій  моїй стороні.
Заплакана мати мене зустріне.
Обійми та ласку від серця дає.
Чому ж я так плачу,
Чому я страждаю!
Бо сенсу не маю, немає давно.
Та й мати померла,
лежить вже в могилі.
З землею туга моя зросте.
Бушує помилка в  серці моєму,
Той нестерпний вічності страх.
Сльоза гіркоти обіймє невірності шлях.
Груди стискає, повітря хапає.
Ой, Боже мене все лякає!
Не знаю, як допомогу серцю знайти.
Може, Господь мені допоможе?
Та я блукаю в чужій стороні.
Світ немилий мені.
Тільки в думках літаю
до могили своїх  батьків.
Та помру я на чужбіні.
Ніхто не поплаче, не згадає мене.
Та сум відбирає страждальця думки.
Чому не літаю?
Бо щастя не маю.
Самотність згущає краски.
Вмирає помилка зі мною удвох.
Вам люди, тільки бажаю, 
не взнати долі гіркоти.
Хай Сонце сяє, усміхнені будьте.
Та шляхом Господнім ідіть!
За Вас я молюся, та тільки благаю
Не робить помилок!