Світлій пам‘яті друга дитинства
Миколи Пискуна присвячую
Тече, тече, тече життя ріка,
попереду десь вічності пороги.
У Стікс її вода перетіка,
а там Харон завершує дорогу…
До ірію летить по небу клин,
«курли» сумливе зверху долинає.
Неумолимо лине часоплин
і вибору, на жаль, у нас немає…
Багато журавлів у тім ключі,
між них уже немало друзів наших…
Облишмо крики, зойки і плачі –
усіх чекає ця невтішна чаша.
На переломі світла і пітьми
постійно балансують наші душі.
До клину приєднаємось і ми,
настане час і ми… у вічність рушим.
Природи подолавши часоплин,
душа його уже над виднокраєм…
Свого ключа дістанеться і він,
та вічно зайчик сонячний хай сяє!
До iрiю
© Copyright: Олександр Мачула, 2021
Свидетельство о публикации №121041108475
Свидетельство о публикации №121041108475
Рецензии