Ми привикаємо до всього,
Постійно, але не відразу,
Тільки не знаємо, навіщо нам воно,
Привикаємо до зрад і фальшивої любові.
Ми привикаємо до людей, які нас топчуть,
Ми забуваємо образи, замість того, щоб сказати Досить,
Ми терпимО, коли хочемо кричати,
Привикаючи до пустоти і відкритої рани.
Ми привикаємо до того, що зраджують друзі,
І до того, що йдуть близькі люди,
Ніби розуміємо, що привикати не можна,
Але що ж робити, якщо світ складається з цього.
Нічого ж вроді би не помінялось,
І кожному із вас далеко вже не двадцять,
Люди привикають і живуть,
А куди нам, накажете діватись?
Привичка
© Copyright: Виктория Тернер, 2021
Свидетельство о публикации №121041006032
Свидетельство о публикации №121041006032
Рецензии
