Душевна сповIдь

Немає людської душі, щоб завжди
Гарно співала.
Бо наше життя гіркота назавжди зламає.
Та тільки серце сльоза пекуче обіймає.

Знову темним шляхом пливуть роки.
Ромашки яскраво розквітнуть в саду.
Де той погляд, що лаской душу  обійме.
Де той друг, що жадано, насниться мені.
Відшумять спогади в серці.
Не повернуть молодіші літа.
Тільки  біль груди стискає.
Одиноке, самотнє життя.
Та раптово на очі, гіркоту навертає  сльоза.
Мрячно спогад зливає  душа.
Тільки питає: Чому ти не молода?
Ой, Боженько милий ,бо старість до мене прийшла.
Та нема друга поряд, давно вже нема.
Тільки простір співуче співає.
Нездійснена мрія стогін глухо  здіймає.
Серце дужче заб’ється,
Та душа все страждає, не виплаче тугу життя.
Бо не знає, куди все ж подітись.
Не спитати, не обійняти немає кого.
Тільки  плач в душі зостається,
В тій самотній, згубленій плачем душі.
Не питайте люди, чому плачу.
Не питайте…
Бо щастя давно вже нема.