Коли міста запалюють вогні,
Про світ недолі й балачок
Я знову нагадую собі,
Проте не знаю в чому прок.
;
Моє кохання — то надія,
Що сипить зорі до світанку,
І я живу тобою в мріях,
В обіймах прокидаюсь зранку.
;
Заплющую очі, щоб насолодитися теплом
І дихання твоє відчути на чолі.
В цю мить однаково, що відбувається кругом
І чи збудують нові магістралі.
;
Я віддаюсь тобі мов назавжди,
Даруючи в обіймах своїх міцних
Всю силу, що малює на долоні
Шляхи від смужок тих магічних.
;
Як діти чекають на Різдво,
Я кожній зустрічі радію.
Все думаю як ми удвох
В реальність втілюємо мрії.
Разом
© Copyright: Наталия Монде, 2021
Свидетельство о публикации №121040906336
Свидетельство о публикации №121040906336
Рецензии