про Благовiщення та Кловськi тротуари
І яв єси, і пригортає сон.
У сні тим гай і в нім дерева,
а під ногами — зозулястий льон.
Я в сні. Враховуючи досвід
душі самотньої, я в нім один,
без тіні, нам не час удосвіт
єднатися ужвою пуповин.
Дощ ллє. Нечутно. Неволого.
І сон зненацька причвалав.
Цей сон — моя розмова з Богом.
Така невигадана яв.
Тече по тротуарах Клова
дощу прозорого вода.
Трива безмовная розмова
аж досхочу. Аж до Різдва.
А там, ти ба, і Вознесіння.
Благая Вість, о, як же ти блага,
коли з гірчичного насіння
росте повічная журба.
Свидетельство о публикации №121040706190