Я все ж тебе iнодi згадую,
коли прокидаюсь до ранку
(а взимку то найчастiше).
Можливо тому, що я гадки не маю,
яка з тобою зима.
Недосвiт посрiблює скло,
та небо крiзь нього жеврiє,
неначе тугi, оксамитовi грона,
що ми так тодi й не зiбрали,
та їх побило дощем...
I я все вдивляюсь та бачу
очима вiдкритими сни,
як мiсяць твiй тихо гойдається
на голих, хижих гiлках...
Та плаче молочним сяйвом
над неосяжнiстю сивого степу
i нездоланнiстю долi.
Я все ж тебе iнодi згадую
© Copyright: Крита Корнеева, 2021
Свидетельство о публикации №121040702754
Свидетельство о публикации №121040702754
Рецензии