Був день, як день. Був край весни, тридцятотравень.
Студент-художник малював життя ескіз,
ранковий аромат із дворових кав’ярень
аж догори здіймав Андріївський узвіз.
Я плентався один, бруківкою, поволі,
студент подарував мені ескіз дарма,
коли назустріч раптом промайнула доля,
і незнайомка оком тільки повела.
Ми розійшлись на вік за Боричевим током,
розлуку в дзвін переливали Флор і Лавр,
як їм завіщано було отим пророком,
що малював майбутнє розмаїттям барв.
І день минув. Давно ескіз покрився пилом.
Дощі бруківкою збігають восени.
Той чорно-білий кадр, розписаний чорнилом,
німим кіно стоїть в моїм застиглим сні.
Праворуч Ельсінор, ліворуч Пірогоща,
між ними порожня, така, хоч кіньми грай.
Не освіжить імла того кохання мощі.
Котить, котить в депо дванадцятий трамвай.
про Пирогощу i 12-тий трамвай
© Copyright: Цветков Александр, 2021
Свидетельство о публикации №121040200004
Свидетельство о публикации №121040200004
Рецензии
