Ти, Боже, знав, що не було надії
і скоро в серці запанує ніч,
ще й вітер безпорадності завіє,-
зірвЕ накидку із пониклих пліч.
ЗнакИ й підказки розкладав усюди,
а я закрила очі й далі йшла:
така наївна,- вірила у чудо -
в цілющу силу Слова і Числа.
Так мало статись... покінчИти з болем
волів Творець. І крапка. І амінь.
Бо вже душа розкрилася в неволі
від безкінечних низок потрясінь.
Я покорилась, хвора і безсила,
на безнадію і холодну ніч
і більш нічого в Бога не просила,
розбита від сердечних протиріч.
А Батько відав, що відтану згОдом,-
Господній задум нам не зрозуміть...
Адже стягати гідні перли роду
тим, що змогли нещастя пережить
Господнiй задум
© Copyright: Ева Феникс, 2021
Свидетельство о публикации №121040104585
Свидетельство о публикации №121040104585
Рецензии
