Для нього наче не існує
Межі пристойності якоїсь.
Він майже кожного дратує,
Чим тішить сам себе, натомість.
Із нього сиплються образи,
Він наче сорому не знає.
Здається іноді - зарази
Такої більше не буває!
Та що за диво-насолода,
Коли він грати починає!
Замовкнуть всі, розкривши рота,
І навіть тиша завмирає...
За ці талановиті руки,
За те, що я нестримно плачу,
За чисті бездоганні звуки,
О, чорт, я все йому пробачу.
Скрипаль
© Copyright: Татьяна Алёшина 3, 2021
Свидетельство о публикации №121033004738
Свидетельство о публикации №121033004738
Рецензии