571 Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, II, 28

О возвратись! Добавь еще движенья
наивной грацией своею в танец наш,
что в памяти, как звездное свеченье.
Ибо природы вымеренный шаг

не знает наших чар. Её, природу,
лишь песнь Орфея делала живой.
Ее ты пробудил еще в ту пору,
дивясь тому, как дерево могло

так долго размышлять, чтобы с тобою
идти на лиры голос громовой,
что высился над глыбой небывалой.

Ее ты вел походкой неземною
и верил, что твой друг на ликованье
покажет в танце шаг и облик свой.

О повернись! І в грації дитинній
додай стрімку фігуру в наш танок,
що в пам'яті, мов зірне мерехтіння.
Адже природи виважений крок

не знає наших чарів. Бо природі
лиш спів Орфея правив за живло.
Її ти зворушав іще відтоді,
дивуючись, як дерево могло

так довго згадувати, щоб з тобою
іти на ліри голос гомінкий,
що звисочів над глиби нечуванні.

Її ти вів чудовною ходою
і вірив: ще твій друг на святкуванні
внесе в танок свій вид і крок чіткий.