***

Україно свята, твої сльози – блаженні!
Що ж зробили з тобою прокляті кати -
Ті, що щільно свої набивать кишені
І будуть собі не маленькі хати,
А розкішні хороми, що вищі лікарень,
Вищі кінотеатрів, музеїв, церков.
Не бояться тирани небесної кари –
П'ють безбожно народу нещасного кров.
Все зруйновано. Скрізь безнадія і муки.
Наче стебла, ламаються долі людські.
До казни простягаються жадібні руки,
Звідти тягнуть собі,
що належить усім,
Лихо істинне селами йде і містами
І крука, мов скорботу, несе на плечі:
Кладовища рясніють новими хрестами -
Смерть не знає спочину ні в день, ні вночі.
Безробіття жене за кордон українців,
Щоб вони до знемоги батрачили там.
Зажирівша Європа сміється:"Дивіться!
Постачає рабів Обездолена нам!"
Україно свята! Скільки ж можна страждати?
Скільки можна терпіти при владі злодюг?
Ти - людей працьовитих не тітка, а мати!
Ти - народу святого божественний дух!
Досить розбрату дітям твоїм безталанним!
Досить болю, зневіри і поневірянь!
Розірви, Україно, ворожі кайдани
І нарешті з колін - справді вільною - встань!
В тебе ріки глибокі і землі родючі!
Ти багата людьми! Тільки треба тобі
Розігнати ту нечисть, яка неминуче
На народному паразитує горбі.
Ми, нащадки козацького роду, - не вівці!
Є у нас Батьківщина! Недоля, затям!
Все одно побратаємось ми, українці,
У державі своїй зі щасливим життям!