Ми всі повинні будемо піти,
Сьогодні, завтра, років через сорок...
Але приходить думка, що не всі
Ми попадемо у могильний морок.
Таїться в серці мрія неземна,
Що, може, дочекаємось пришестя...
Що саме ми вживу побачимо Христа
І нас Він забере в краї небесні.
Так хочеться, щоб справді було так,
І ми, як Ілія на колісниці,
Або ж на хмарах білих, в небеса,
Були підняті в Господа дісниці.
А Вічний Бог вирішує все Сам.
Нам тільки головне - Його чекати,
Звільнятись від усякого гріха
І серцем щирим Богу довіряти.
®Аня Бородай
05.12.2020
А може, дочекаемось пришестя?!
© Copyright: Аня Бородай, 2021
Свидетельство о публикации №121031905703
Свидетельство о публикации №121031905703
Рецензии
