Верби, мої верби. Може, від журби
зацвіли до часу, як зійшли сніги,
і сіренькі бруньки в гроні вербенят
спокушають пальці до пухнастих цят.
Щоб зачервоніла ясно шелюга
ягоди калини до гілля додам.
Байдуже, що висох у калини сік,
головне, що волю він мені прирік.
У святковій сукні вийду край села,
де одвічно плаче над водой верба,
спокій де згубила і знайшла ганджу,
стрічкою лляною шутку пов’яжу.
І щоб новий вуйко з Сходу не проліз
однесу до церкви я той верболіз.
Най посвятить парох чемно оберіг
не заступить ворог дикий на поріг.
сум Катерини
© Copyright: Цветков Александр, 2021
Свидетельство о публикации №121031705863
Свидетельство о публикации №121031705863
Рецензии
