Міцно сплю. Не згадую минуле
без потреби крайньої... проте
часом згадка аж до сліз розчулить,
до ридань невтішних призведе.
Потім відійде і причаЇться,
знов напАсти... і не промахне.
Згадка - незговірлива вовчиця,-
не якесь створіння чарівнЕ.
Намагаюсь силоміць забути
те, від чого ледве відійшла,
але згадка ланцюгом прикута
намертво до певного числа.
Тре її, хижачку, приручати,
щоб, як кішка, ластилась до рук...
бо нема жахливішого ката,
аніж згадка безпросвітніх мук.
Колапсує час життя до миті,
скоро я у числа перейду...
згадко, брама вічності відкрита
у Господнім райському саду,
тож дозволь наприкінці радіти
від земної долі без вимОг...
Кожен з нас маленька згадка світу,
що ретиво зберігає Бог.
Згадка
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121031608154
Свидетельство о публикации №121031608154
Рецензии