Струмок i камiнь

(байка)

Забило Джерело із надр землі,
Із Джерела Струмочок народився.
Побіг він лісом, посерЕд полів
І спраглим дарував свою водицю.

Він усміхався сонцю, він радів,
Що квітне все і що співають птиці,
Що грають промені в його воді,
Що в променях отих вода іскриться…

У йОго руслі Камінь опинивсь –
Покритий мохом, найстаріший в лісі.
Віками Камінь той на світ дививсь,
Про сенс життя все мислив, мислив, мислив…

Він пробурчав Струмку:
                – Та помовчи…
Шумиш на ліс увесь з якої статі?
Чого радієш ти, чого дзюрчиш?
Життя потрібно мовчки споглядати.

Великого чогось ти досягнЕш
І з ним зіллєшся лиш в спостеріганні.
Ти ж молодий, тому й дурний без меж,
Тому й не відаєш секрету існування…

У відповідь лиш усміхнувсь Струмок,
І далі задзюрчали його води.
Він лився лиш вперед, за кроком крок,
І з Озером великим злився згодом.

Дзюрчить Струмок, до Озера біжить –
Він сенс життя у цьому бачить.
«Філософ» Камінь все собі лежить –
Неначе вічний пам’ятник ледачим…
                14.03.2021 р.