Лев та Шакал

(байка)
Шакал, звірюка підла та зухвала,
У Африці, де спека зАвжди, жив.
Не гребував Шакал той навіть пАдлом
І нишком капості свої робив.

В підступності Шакал не відав міри –
Про совість ще в утробі він забув…
Його боялися маленькі звірі
І зневажали ті, хто сильним був.

Хижак той якось по савані* шастав –
Шукав, щоби зробити щось бридке.
Аж гульк: відпочиває Лев гривастий –
Недавно, мАбуть, в нього був банкет.

–Якщо ти цар, зову тебе на бійку! –
Кричав Шакал, нахмуривши чоло.
А Лев на те не ворухнув і віком,
Немов Шакала й поряд не було.

–Ти боягуз! Я це скажу всім звірям! –
Зі злості бризкав сли;ною Шакал.
–Якщо тобі всі звірі і повірять,
Стерплю зневагу, хоч вона й гірка.

Зате не буде від братів презирства,
Бо Леви не простили би вовік,
Що я колись з гидкИм Шакалом бився, –
Спокійно Лев Шакалу відповів.

Мораль у баєчці завждИ остання –
І тут вона апофеозом є:
Не тільки бійка, навіть спілкування
З шакалами принизливим стає.
                11.03.2021 р.
*Савана – тип тропічної чи субтропічної рослинності з травою та деревами