Вкрадене щастя

В мене біле тіло, та душа болить.
Наче квітка рожева всихає нутро.
Спокій лине до серця, та не прийме.
Доля тремтяча, щастя око не пізнає.
Тільки гірке проміння душу  зал’є.
Сльоза гнітюче вкриває чоло,
серце розірве.
Щастя у пітьмі піде.

Вкрадене щастя серце плекає.
Бо зламана доля спокій не знає.
Дорогу  життя гіркота застилає.
Сльозою  гіркою болюче груди стискає.
Чуже все, чуже, не миле.
Долю згинає, бо щастя не зазнає.
Та зіронька гляне, світлом палає.
Все ж на землю впаде,
попіл згорає,  хвильку тепла присилає душі.
Серце палає, в темряву зійде,
на допомогу нікого не зве.
Та щастя не прийде, тоскою засинає,
обійме ласкаве нутро.
Завжди мій коханий кличе до себе,
мене люблячи жде.
Душу тихенько вкриває небесна журба.
Боже все знає, теплом зігріває,
та  може щасливу долю поверне назад.
Доля ти доле, загублений шлях.
Гірка туга. Знедолене щастя застилає буття.
Божественна сила- нездолана мрія.
Неначе сяє струмочком, дзюрчить долина.
Немає кохання, згоди немає.
Та тільки темінь вкриває життя.
Ох доле, ти доле! Де тебе взяти?
Мов скаженіє сила міцна.
Не спить та лунає, наче журба.
Зненацька крепчає,
потворно згущає чорні краски.
Душевні  очі закриває чорнота.
Душу стискає промінь чаклуна.
Та серце все чує,
тільки не бачить світлого дня.
Може пізно, а  може ще рано.
Але ж мрії мої лунають в думках.
Та не палає, тільки сумує,
вмирає в  душі пустота.
Дай мені, Боженька спокій,
Тебе благаю в цю мить!
Та тільки Господь не чує,
про що я його прошу.