Ті ґречні спроби з примусу радіти,
Коли глядить через шпарини скука,
Бо пройдено і решето, і сито;
І білим шита будь-яка принука.
Лиха та радість, за якою смуток
І пустка емоційна наступає.
Багато ницого у тім спесивім брутто,
Яке мізерне нетто душ ховає.
Любові міра має свої межі:
Слабка людина, хоч дитя господнє!
І скільки намірів, як вавілонська вежа,
Не справдяться ні завтра, ні сьогодні...
У тім буття найвище розуміння:
Від плевелів зерно до сіву вирізняти,
Щоб щира радість тішила сумління,
Щоб примусу у почуттях не мати.
Тi гречнi спроби з примусу радiти
© Copyright: Петренко Ольга, 2021
Свидетельство о публикации №121030903916
Свидетельство о публикации №121030903916
Рецензии