Донька-16

З малолітства донька була
Неслухняна та іскриста,
Чи їй шило в попі муляло,
Чи знущалася навмисне.

Батько ждав, коли за шкоду
Донечка відчує сором.
Бо не каючись нітрохи -
Й перед батьком збитки творить.

Скільки слів пустив на вітер,
Та донька - все знай пустує,
Може, ремінцем пригріти,
Щоб дійшло, що не жартують.

Знову день й чергова шкода,
Для батьків не дивина,
Донька каже: випадково,
Не моя у тім вина.

Робить збитки і невинно
Заглядає батьку в вічі.
Батько каже - ти повинна
Попросить прощення в дівчинки.

Що ударила, попхнула,
І забрала в неї ляльку.
За косичку шарпанула -
Як шкідлива хуліганка.

Тільки сильна особистість
У людей прощення просить,
Бо дитям її на місце
Завжди ставили дорослі.

Та донька кричить - не хочу
Я пробачення просити.
Батько ремінь взяв до дочки,
Щоб гарячих присудити.

Може, врешті розбереться,
Що погано, а що добре,
І завчасно схаменеться,
Як буде чинити шкоду.

Тобі соромно? - питає,
У доньки, що плаче гірко.
А тобі? - відповідає
Донька й колупає стінку.