Сон-20

На землі, як на долоні,
Метушиться в справах люд,
Кожен тягне свого горба,
Як в пісках сліпий верблюд.

Метушаться без упину,
Не знаходять собі місця,
Їм здається, що у спини
Зирить смерть і трусить кістьми.

Відчуття у них правдиві,
Бо із вишки смерть, як снайпер,
Попадає жартівливо,
І вбиває всіх по кайфу.

Серед люду кріпне віра,
Що смерть жалує за труд,
Впертість і трудолюбивість,
Рани на долонях рук.

Що, побачивши в прицілі,
Кубки із земних досягнень,
Смерть знаходить іншу ціль -
Що не трудиться й не прагне.

Але всупереч загалу
Гедоністи й життєлюби,
Переконані, що марно
Горб тягнути, як верблюди.

Вони хочуть довше спати,
Попивати ніжне смузі,
Й на дивані у кімнати,
Гріти котика на пузі.

Вони - прагнуть насолоди,
І живуть, немов розхристані,
Й наче ходять з цілим лобом,
Не пробитим влучним вистрілом.

Задоволені на пляжах
Ніжаться, неначе кішки,
Впевнені, що смерть промаже,
За стрункі красиві ніжки.

Але всупереч здогадкам
Смерть доволі нелогічна,
Вона цілиться по блату
У одних, а потім - в інших.