Сон-18

Снилися часи студентські,
Коли у дівочих мізках -
Вмить зміщалися акценти,
З книжок на скрипуче ліжко.

У бажанні якнайшвидше
Завести роман пристойний,
Всі дівки, як звірі, рискали,
Як з цепа зірвались щойно.

Це бажання рвалось в грудях,
І крутилось ураганом,
Де коханий? Кажуть, буде,
Коли стихнуть вітругани.

Ураган робив всім тирло,
Підіймав дахи в будинках,
Щоб в обходах поквартирних -
Жениха найшла блондинка.

Ураган мав звірську силу,
Яка бралась невідь звідки,
Бо стипендії насилу
Вистачало на обїдки.

Ураган будив щоночі
Скрипом на сусідських койках,
Видирав цнотливі очі,
Щоб не чути диких зойків.

З часом ураган притихнув,
І забув інстинкт тваринний,
Не везло в житті, на лихо,
Чи на щастя, - половинне.

С часом серце збайдужіло
Й до пліток про удівців,
Що колишнім благовірним
Не лишили й добрих слів.

Вже не рвалось - аби біди
Замінити новим щастям.
Старикам варить обіди,
За хвилинки сладострастя.

Чом же старики раніше
Не звертали геть уваги.
Серце вмерло, й мабуть, більше
Не діждеться урагану.