Сон-16

Коли мозок - як горішок,
В кулак логіки зібрався,
З кожним днем стає гострішим -
Від нової інформації.

Коли мозок - наче камінь,
Що стоїть на постулатах,
Все нове сприйняти здатен, -
На старих координатах.

Кали мозок - наче стержень,
Для аморфних світобачень.
У безладді іскри креше -
Аби в мороці щось бачить.

Тоді є на що опертись,
Геть розхристаній людині.
Мозок для слабких й непевних,
Як кульгавому тростина.

А коли - твій мозок голий,
Й кволий, наче без шолома,
Тільки й жди - як вдарить ворог
І розтрощить безборонного.

Вчилась я в районній школі,
Без зусиль, як два на два,
Пізнавала в світлі логіки,
Як працює голова.

Вчилась чемно, на відмінно,
З легкістю борола втому,
Але мозок мій камінний -
Пустив тріщину і лопнув.

Появились борг з боргом,
В табелі незадовільно,
Мозок перетерся в порох -
Гнаний вітром безнадійно.

Мені було важко думать,
Підключати кволу память -
А навколо добрі люди -
"Шизофренічкою" звали.

Стукали в вікно сусіди,
Щоб я взяла себе в руки,
Бо життя у інваліда -
Не життя, суцільна мука.

Але розум був безвольним,
І для тиску непіддатним,
Він не міг - леткий та кволий,
Знову стати, наче камінь.

А сусіди хвилювались,
Бо дававсь останній шанс,
Найважливіший екзамен -
Здать в житті останній раз.

Хвилювались, чи я зможу,
Вчасно випити таблетку,
Чи надам меддопомогу -
Якщо грохнусь з табуретки.

Чи хоча б запамятаю,
Номер й викличу швидку,
Коли я гарячим чаєм
Собі руку обпечу.

Я пускала пил у очі,
Й путалась багатократно,
І не знала, чого хоче
З мене злий екзаменатор.

Наче сонечка, таблетки,
Насипала цілу гору,
Й намагалась їх розтерти,
Перетворюючи в порох.