Донька-12

Як татусь співак і зірка
Не завжди доходять руки,
До доньки, що плаче гірко,
Лиш почує виступ групи.

Він доньку не уникає,
Скайп у поміч - в віртуалі.
Він про неї і не нає,
Що росте десь в глухомані.

Час летів - і стрілка смерті
Зупинилась неспроста.
Донька схлипнула - й посмертного
Батьку скинула листа.

"Хоч від мене був далекий,
І, мабуть, не знав ніколи,
Що приніс у глуш лелека
Подарунок випадковий.

Хоч не знала я ні ласки,
Ні батьківського привіту,
Лишень мріяла, що в казку
Попаду, як інші діти.

Хоч зростала - як зростають
При дорозі буряни,
Ні на що не сподівалась, -
Навіть ремінь шкіряний.

Хоч була я непотрібна
Й власній матері - обуза.
Що хотіла жити вільно,
І забути слово "мусиш".

Але вдячна татусеві,
Хоч про мене він не знав,
За відмінний і взірцевий
Генетичний матеріал.

Завдяки сталевим нервам,
Серцю, що згоріло в вугля.
Мені вдалось, наче леву
Вижити у диких джунглях."