Сон-12

Височіли хмарочоси,
Наче гір самотніх шпилі,
З неба падав сніг навскоси
На круті камінні схили.

Гір міських краса зимова,
Лиш здаля була казкова.
Приворожувала погляд
Перехожих випадкових.

А всередині - у місті,
Круговерть та хуртовина.
Там не було часу сісти
Й відпочити хоч хвилину.

Зранку люди, як сніжинки,
Завертівшись на дорозі,
Вітром гнані без упинку -
Шурхотіли на морозі.

На роботі атмосфера -
Льодяного королівства,
Зради, підступи, афери,
І сосульок алі вістря.

Хтось когось підставив вкотре,
На бігу черкнув підніжку.
Хтось вчинив черговий спротив -
Й, звільнений, гординю тішив.

Після офісних баталій -
Були жести благодійні.
Офіс-стерви помагали,
Зубожілим й безнадійним.

Жертвували скромні гроші
Хворим дітям й інвалідам,
Бо насправді - тварі божі,
І серця не льодяні в них.

Бо у місті, де зринають
Гострі шпилі сніжних гір,
Кожен день хтось помирає
У лавинах, наче звір.