По мрiй чарiвному мiстку

Малює уява картини
казкового всесвіту,
Де люди, як птахи
в любові довіку живуть,
Ведуть в листуванні
відверту та щиру співбесіду*,
Нектар віршування
натхненно за обрієм п'ють.

Не знають самотності,
літ не рахують по осені,
Сидять на веселці,
мов діти бешкетні малі,
І пурхають ельфами
в світі квітковім та росянім,
У небі запалюють
вдало нічні ліхтарі.

Щезає безвихідь чиясь,
безнадія розвіється,
Як тільки весна відзеркалиться
в жвавім струмку,
Дівчисько мале в ластовинні -
закохана мрійниця -
Вдихне з насолодою долю
чарІвну таку...

Життя не змарнує вона
на обман і ілюзії,
Не буде стояти роками
в глухому кутку.
Завжди віднайде дно подвійне
у скритій аллюзії.
І впевнено піде по мрій
чарівному містку.

І  крила свої збереже,
щоб літати над обрієм,
Думки римувати, складати
роки у рядки.
Щоб люди читали казки ті,
ставали всі добрими,
Частіше  збирали на небі
яскраві зірки.

* Тут вжито, як Діалог (грец. — «розмова») — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома або більше людьми у вигляді питань та відповідей.

Натхнення: Сергій Сонник https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=52125&poem=367789