Свято мого дитинства

Як це було давно  та, здається,  нещодавно.
Кожен з нас, потайки, з дитинства, мріяв скоріше подорослішати… Зустрічаючи кожну пору року, сподівалися на бажану мить казкового новорічного свята, сповненого яскравими незабутніми емоціями та подіями з запахами мандаринів та хвої.
Падав сніг… Наче білою ковдрою вкривав стомлену землю, створюючи дивовижні декорації для тих, на кого ми з таким захопленням чекали в дитинстві. З вражаючим натхненням та великим бажанням вивчали вірші, щоб розповісти їх Діду Морозу та Снігурочці, з хвилюванням не схибити в жодному слові.
Ця зима, про яку хочу розповісти вам, для нашої родини була особливою та щедрою  на зимові подарунки. Сніжинки кружляли в неповторному таночку, заворожуючи та надихаючи на безмежні фантазії, в очікуванні чогось незвичайного …
 Через чарівні візерунки на вікні, я милувалася білим пейзажем прийдешньої зими. Новорічну ніч я пам’ятаю найкраще, вона була особливо теплою в ті люті морози та непередавані  завірюхи й  хурделиці, ніч,  наповнену найдорожчим в нашому житті - рідними та близькими.
Так склалося, що сотні кілометрів розділяли нас з дідусем та бабусею. Наближалися свята, та щось зсередини  хвилювало з бажанням зустріти цей рік у колі найдорожчих.
Ось станція, купуємо білети… Вже потяг у бентежному ритмі, іноді в унісон з палаючим любов‘ю серцем, все ближче мчав у новорічну ніч.    Стомлені від довгої дороги, з неабияким очікуванням, зійшли на станції «Сербинівці».     Яке тут все рідне, чудове, з  особливим запахом  диму  та теплого,  незвично глибокого свіжого  повітря серед лютої зими!    
Шлях до дому, де жили батьки моєї мами, був довгим, що  ще  з більшим переповненням емоцій надихало на щасливу мить зустрічі з ними.
 Була вже ніч, не відчуваючи втоми, темними вуличками села, по бездоріжжю, крокували все ближче до родинного гніздечка. Через негоду, без освітлення, село здавалося зачарованим, немов зупинився час.
 Десь у віконці рідної хатини мерехтів ледь помітний вогник від гасової лампи, наче запрошуючи зігрітися біля нього. «Дуже дивно,- подумали ми. Вже запізно, а вони не сплять. Може щось сталося?»
Відчинивши двері, зайшли в передпокій, а там… Навіть зараз, згадуючи цю хвилюючу мить, по обличчю течуть  сльози миттєвої радості та не втрачених далеких спогадів, в яких переплелися біль і щем за прекрасними моментами мого дитинства.
Дідусь та бабуся з великим завзяттям, з передчуттям зустрічі, сповненим любов’ю, прикрашають новорічну ялинку волоськими горішками, загортаючи їх у сріблясту фольгу.          
   Ось та мить… Особлива, незабутня, щаслива, неповторна, зворушлива   мить новорічного дива – побачення  рідних - батьків, дітей та онуків.
В такому колі ми геть забули про діда Мороза та Снігуроньку, про вірші й пісні, подарунки. Діставши  новорічні іграшки, ми разом прикрашали ялинку, такі стомлені, дружні, у теплій розмові , сповненої любові та радості. Це справжнє свято – бути з тими, з ким в душі відчуваєш тепло .
Вже давно хата стоїть порожня та мені сьогодні вона здається такою маленькою «рукавичкою» , яка вмістила в себе стільки чудових подій та спогадів й не тільки про новорічні свята.
І зараз розумієш, що не треба  поспішати дорослішати, чекати на подарунки, бо справжнє щастя  - бути  поряд з рідними ….
А якби ми не приїхали на ті свята?...



28.11.2020р