Козаче мiй, козаче

(вільна авторська адаптація
скандинавської балади
"Herr Mannelig")


Якось вдосвітанку, коли спала ще зоря,
І пташечка ранкова не співала,
З лісу Мавка до свого коханого прийшла,
І лагідно до нього промовляла:

Козаче мій, козаче, прошу, стань моїм навік,
І я щастя тобі подарую.
Вирішуй сам, козаче, і скажи лише одне -
Чи полюбиш ти мене?

Дванадцять гарних коней подарую я тобі,
Найсильніших у цілому світі.
На волі вони виросли у лагідній траві,
Наздогнати їх може лиш вітер.

Подарую я тобі чарівного меча,
Що царів і народи скоряє.
Він у лютій битві збереже твоє життя,
І усіх ворогів подолає.

Білую сорочку подарую я тобі -
Навіть голка її не торкала.
Довгими ночами для тебе я її
З найніжнішого шовку зіткала.

Мовив хлопець: Мавко, я б хотів своє життя
У багатстві і щасті прожити,
Але ж ти дитина ночі і не віруєш в Христа -
Я не можу тебе полюбити.

Покотились сльози із мавчиних очей,
І промовила до хлопця востаннє:
Рветься моє серце від того, козаче,
Що через бога ти зрікаєшся кохання.

Козаче мій, козаче, прошу, стань моїм навік,
І я щастя тобі подарую.
Послухай своє серце, і скажи лише одне -
Чи полюбиш ти мене?