БОкС-45

Був з лиця мужчина красень,
Та одна була морока,
Він кохав усіх й відразу -
Синьооких й чорнооких.

Він хотів - відкрити серце
Для усіх жінок на світі,
Аби ревнощів озерця
Зникли, висохли безслідно.

Щоб нарешті між жінками
Зникла неприязнь й ворожість,
Щоб ніхто не кинув камінь
Вслід блудниці - тварі божої.

Щоб затихли війни в сімях,
Де усі жінки, як бранки,
А серед світлин настінних -
Появивсь портрет коханки.

Щоб колишні привітання
Слали нинішнім й майбутнім,
Щоб в очах у них кохання -
Засліпило чорну сутність.

Він вже бачив, як цілує
І дружину, і коханку
Вони ж разом "Алілуя"
В унісон дарують зранку.

Як же здивувась красунчик,
Як дізнавсь, що жінка згодна,
І коханка - геть не сучка,
А людина благородна.

Що кохається жіноцтво -
Вже не тиждень і не два,
І в обох у них не просто
Болить в ліжку голова.

Що удвох їм значно краще,
Аніж у подружнім ложі,
Бо партнер в них непутящий,
І, як слід, уже не може.

І що тільки через жалість -
Вони пестять Казанова,
Бо кидать його на старість
Надто болісно для нього.