Сон-5

Снилось, що броджу містечком,
Як в панельнім лабіринті,
Я - безглузда й недоречна
Між людьми, до міста звиклих.

Я шукаю свій автобус,
З номером, що в память вївся,
Щоб обїхав цілий глобус
І кудись-таки довіз мене.

Бо водій - напевне знає
Шлях й накатані маршрути,
Бо без нього я блукаю -
В спробах марних щось збагнути.

Вулиць зашморги на карті,
І маршрутів кілька сотень,
Де я маю відшукати
Лиш один - для ідіотів.

Бачу здалека маршрутку,
Переповнену людьми,
Хіба можуть обманути -
Й на край світу відвезти?

Жіночки у шубах всілись -
На місцях давно пригрітих.
Мужички стоять, зопрілі,
Й починають тверезіти.

Я притерлась в штовханині,
Наче кров із носа - треба,
Стусани терпіть у спину,
Рахувати ліктем ребра.

Мов автобус той - останній,
З мілліардів - скромний шанс,
Щоб упхатися негайно,
В безпросвітній декаданс.

Водій крикнув - пасажири,
Передайте за проїзд.
А в моїх кишенях дири,
Нема грошей, як і сліз.

Може, зайцем, та облуда
Лиш дратує пасажирів.
Їхать з розмахом в нікуди -
Винятковіша можливість.