Твой дождь

Он стучит по карнизу, то тихо, то быстро, то так,
Словно знает такт сердца и те потаённые мысли,
Что ему помогают стучать, что так важно, пустяк.
Иногда о любви, иногда тихим шепотом- выспись.

Он стучит по стеклу, так спокойно, уверенно - ждёшь.
Словно знает об этом он всё и немножечко больше,
И что капли скользящие с неба похожи на дождь,
Но на самом то деле они нечто глубже и дольше.

Он стучит и поёт, он играет и слушает нас,
Как ты спишь на плече, на моём, с нежной детской улыбкой,
И он также, как я покорен красотой твоих глаз,
И ему, как и мне, ждать их блеск до утра лёгкой пыткой.

А ладошка твоя на груди меня греет теплом,
Пальцы словно касаются клавиш, невидимых будто,
У нас общего много к тебе с этим зимним дождем.
Я тебя разбужу, извини, за окном уже утро.

***
Він все б’є по карнизу, то лагідно, швидко, то так,
Наче знає такт серця, думки, потаємніші самі,
Що дають йому сили, знання, що важливе, що як,
Про кохання колись, або пошепки, тихими снами.

Він стукоче у скло, так спокійно, так впевнено, так,
Наче знає-чекаєш, про все, наче, знає і більше.
І що краплі із неба так схожі на дощ, все ж ніяк.
Бо насправді вони, це щось глибше і довше, чи інше.

Він пульсує, співає, він грає та слухає нас,
Як ти спиш на плечі, на моєму, всміхаючись ніжно.
Та чекати до ранку очей твоїх блиск водночас,
Що скорив нас обох, нам і важко і солодко втішно.

А долоня на грудях твоїм мене гріє теплом,
Як невидимих клавіш торкаються начебто пальці.
В нас до тебе з дощем є щось спільне, та вже за вікном
Прокидається день, тож пробач. Ти чудова уранці.