Палю мости, щоб серце вберегти
від зайвого паплюження і болю.
Не по собі, проте палю мости,-
душа давно свою обрала долю.
А в долі тій і зречення, і ріст,
смугастий шлях у себе і назовні,
і десь будують мій останній міст,
що врешт поглине вогнище жертовне.
Прощаю всім відразливість та глум
бо воля любить прОщення покірне.
І через душу пропускаю струм,-
нехай не відкривається надмірно.
Як трохи часу ще відпустить Бог,
роздам борги і дійсні, і уявні
аби палить мости без засторог
що ті мої підпали протиправні.
А міст останній зміцнюють майстрИ,
над ними вітер змін щосили свище...
як спомин в серці гірко заятрить,-
чекати час на нове попелище.
Мости
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121022205266
Свидетельство о публикации №121022205266
Рецензии
