До жАйвора, до птАха, як булО,
Душею, пОдихом тягнуся.
Було, майну хлоп’ятком за село
І вже — клопочеться бабуся.
А я, де поле: Ге- Ей! – На цілий світ!
Один, під небом розпростЕртий,
Де жайвір пісню втілює в зеніт —
Й мене примушує завмерти!..
Нема! Помер пісняр мій польовИй.
Вже й не клопоОчеться бабуся...
А я шукаю пісню. Хоч убий!
Не вИжду — ждати. Не діждУся!..
Помер пісняр не з власної вини.
Є в світі нЕлюди-не-лЮди.
Ту пісню, в Небі, зрадили вони.
А як — було!.. А як ще буде?.
Пiснею - в зенiт
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121021903290
Свидетельство о публикации №121021903290
Рецензии