Я схилю перед Тобою
Погляд, голову, плече.
Закрита сірою журбою,
Похилюсь перед Тобою,
Де Дніпро мовчить-тече.
Ти будеш гарна і безсила.
Будеш гордо пожинать
Плоди дітей своїх безкрилих,
Що у лисих Твоїх схилах
Поховали благодать.
Потім, мовчки, зі сльозами,
Твої Карпати обійму
І безмовними очами,
Мов холодними руками,
Їх до неба я здійму.
І в молитві, як дитина,
Закричить моя душа:
"Де тепер моя родина?
Що зробилось, Україно?
Хто обрав тобі цей шлях?"
До Неньки
© Copyright: Валерия Вашутич, 2021
Свидетельство о публикации №121021800807
Свидетельство о публикации №121021800807
Рецензии
