Крук

КРУК

                Quoth the Raven              “Nevermore”;с;[E.A.Poe]

Тривожно - немов на “таємній вечері”.
Але ж так красиво: мороз та сніги,
Мов світ опинивсь в кришталевій печері.
І тиша. Зима мовчазна навкруги.
Лиш хмарки, мов янголи, тяжко зітхають,
І крук, як апостроф, між їхніх рядків.
Вони щось віщають, сенс певний вміщають,
Та хто розшифрує той код нечіткий?
І зграйки сніжинок, шпаків, перепілок,
про вирій забувші зоставшихся тут,
благають позбавити їхніх помИлок,
та нагодувать, влаштувать їх статут.
Над ними кружляють круки невблаганні,
пильнуючи екологічність рівнин,
і падло збирають до крихти останній.
Вони нівелюють всі похибки змін.
Вже крук  не  півторює: “Більше ніколи”.
Крук урівноважує похибки змін.
Під місяцем - вічність, й король вже не голий,
і втрачу бійця - помітить загін.
Коли ж бою, крові спинити вже годі,
і не зрозуміло, хто ворог, хто друг,
тоді вся надія на сили природи,
і все врівноважити має лиш крук.
Він вільно ширятиме поміж янгОли,
підштовхуючи - врятувати живих,
та змусить їх клястися: “Більше ніколи”-
щоб більше ніхто убивати не звик.
Щоб свіжі сніги більше не червоніли,
щоб вірши, як зорі, осяяли світ,
щоб, ніби птахи всезакоханокрилі -
любові до людства несли заповіт.
А зараз - тривожно. Ще поки тривожно.
Хоч сяє зима кришталева навкруг.
І звужує кола невпинно, безбожно,
все нижче піднеб'ям ширяючий крук.