Ведут меня строки...

Ведуть мене рядки
Галина Чехута
Присвячується українському поету
Максиму Тадейовичу Рильському

Сріблястий спів... Як завмирає серце!
Перед очима – синій небосхил…
Вдивляюся я в нього, як в озерце,
І відчуваю дихання вітрил…

Неначе я п’ю осені самотність,
Весну стрічаю, не лічу роки,
Сприймаю серцем миті неповторність
І відчуваю дотики м’які…

Як тепло на душі! Так, ніби літо
І пестить, і чарує в той же час.
Доносить вітер аромати жита,
Що схожі з чистим таїнством причасть…

Ведуть мене рядки в гаї зелені,
Де набирається піднесення душа,
Де щедрою рукою щастя жмені
Природа сипати повсюди поспіша…

Так тепло від дбайливого торкання
Промінчиків, що виграють в імлі…
За щедрість і любов, за слів плекання
Тобі, Поет, вклоняюсь до землі…

ПЕРЕВОД С УКРАИНСКОГО

Посвящается украинскому поэту Максиму Рыльскому

Волнует душу серебристость пения
Под небосводом синим на рассвете.
В нем видится мне озера волнение,
Дыханье парусов, ловящих ветер.

Я осени питаюсь одиночеством,
Я провожаю весны и встречаю.
Мне к небу прикоснуться сердцем хочется,
Я окунуться в шелк его не чаю.

А на душе – тепло, совсем по-летнему.
Под этой лаской обретаю счастье.
Вдыхаю ароматы многоцветные,
Похожие на таинство причастья.

В зеленой роще мудрая поэзия
Ведет по строкам, радости в угоду.
Высоких чувств высокая экспрессия
Сливается торжественно с природой.

За чудные к душе прикосновения,
За неба синь, за этот мир зеленый,
За щедрость, за любовь, слов сохранение -
Тебе поэт - земные бью поклоны.