Безсмертя нема

Безумство хоробрим пісню співає.
Немає безсмертя на вільній землі.
Та серце моє не жадає великої слави.
Бо щастя немає в житті.
То крихітка солі з’їдає серце  натщет.
То око сльоза гірка виїдає.
Не розуміє розум нещасливе буття.
Та тільки серце  не взнає знаку покою в душі.
Воно наче лине у прірву темну,
застеле пітьма очі мої.
Нутро не жадає, та не приймає щасливе життя.
Прихмарено демон серце з’їдає,
неначе кличе у простір, злітай.
Та жертва милості господній не зніме
потворну злість.
Коварно  серце все зламає,
та мабуть в рай  з собою забере.
Та Бог пророче грядуще туманно.
Прошедше, невзмозі, муку не відверне.
Та тільки з ласкою прийме до себе Боже.
Неначе спокій серцю віддає.
Та скаже мудрі, небесні слова: Своє життя тут знайде душа.
Щире, не зламне стане буття,
та  зло відійде  у прірву назавжди.
Бо заспіває  голосисто голос,
відчує мрію всього життя.
Та Сонце ласкаво зустріне,
знайде тепленьке містечко, бо суму вже нема.