Хвороба

Туманить розум, серце крає,
Долина смутку не відпускає,
Життя спинилось, лиш виє вітер,
Мене згинає, як верби віти.

І біль стискає відкриті рани,
Під корінь ріже життєві плани,
Де радість, мрії, душі перлини?
Спізнились дещо лиш на хвилини...

Здавалось, сонце яскраво світить,
І обійма широкі віти,
Квітує сад, шумить діброва,
Жовтіє море колоскове.

І лине пісня за небокраї,
Крилате серце в безмежні далі,
Де зустрічає Творця присутність,
Його любов, красу і сутність.

Де розкриває віра крила,
Як човен вітру свої вітрила.
Де степ широкий живе дощами,
Де сад півоній, де руки мами.

Спізнилась,- нині долина плачу:
Де смуток обійма невдачу,
Де біль нещадно крає душу,
Де без надії жити мушу.

І відчувати в серці спрагу,
Навколо себе лиш зневагу,
Де віра стомлено чекає,
Не промовля, а лиш зітхає.

На милисть Божу, що сприймала,
Його любов, що відчувала.
І радість, і Його прощення,
Молитва і благословення,

Ні не спізнилась, лиш чекаю,
Долина скінчиться, я знаю,
І не одна я на цій дорозі,
Христос зі мною на перевозі.

Лиш в Нім моя життєва сила,
Що човну розкрива вітрила,
Що степ наповнює дощами,
І розкриває руки мами.

Ні,- не злякаюсь, Ти зі мною,
Від зла я куплена Тобою,
Дає надія силу жити,
Над все життя Христа любити.

Квітучий сад, розлогі віти,
Дощі ідуть і сонце світить,
Перегортає мої роки,
Пливе надія в світ широкий.

В любові відкриває небо,
В нім мої мрії і потреба,
Лиш у Христі найвища сутність:
Його любов, Його присутність.