(байка)
Одне Відлуння, дуже гонорове,
До Голосу звернулося якОсь:
–Учора я почуло випадково,
Що я – нікчема і молокосос.
Казав хтось, що не маю я обличчя,
Що я лише відтворення твоє…
Ти ж скажеш раз, я повторю це тричі,
Бо власний голос в мене тАкож є.
А ще – кажу це без вагання –
Літаю швидше тЕбе, наче пух.
Тож пропоную провести змагання –
Бодай розсудить нас, хто має слух.
Плечима здвигнув Голос:
–Що ж, я згоден.
Приступим зараз до цієї гри… –
Траві щось мовив тихо-тихо згодом. –
Тепер, Відлуння, ти це повтори.
Мовчало те, лиш билось об підлогу,
Затихло зовсім, навіть не скавчить:
Відлуння лиш від звуку голосного,
Як тихий звук – тоді воно мовчить.
Мораллю в байці буде засторога –
Її відлунням іншим розкажи:
Якщо залежиш повністю від когось,
Не хай його, цінуй і бережи.
24.01.2021 р.
Вiдлуння й голос
© Copyright: Анатолий Потиенко, 2021
Свидетельство о публикации №121020702841
Свидетельство о публикации №121020702841
Рецензии