Стою завмерши та радію тут од щастя.
Я, - жінка, донька, матір і сестра.
І доки моє сонечко не згасло,
Нанизую прожитії літа
В намисто кольоровеє, яскраве:
В єдине сокровенне,чим живу;
В омріяне, здійсненне, не лукаве...
Намистечко те долею й зову!
І кожна мить виблискує шуканням
Любові: бо ж вона і є - УСЕ!
Дарує кожен день свої питання,
А потім, згодом, відповідь несе.
Не загубити би мені ні намистинки,
Не увірвати б ниточку життя!
Ні посмішки в мовчанні, ні сльозинки;
Ні болю з радощами щирого чуття.
Не змарнувати би свій час, бо ми не вічні...
Не зупинятись та й не бігти стрімголов.
Життя намистом прикрашати - давня звичка,
Вплітаючи в намисто те - Любов!
Намисто
© Copyright: Еременко Губарева Ирина, 2021
Свидетельство о публикации №121020305829
Свидетельство о публикации №121020305829
Рецензии
