Намисто

Стою завмерши та  радію тут од щастя.
Я, -  жінка, донька, матір і сестра.
І доки моє сонечко не згасло,
Нанизую прожитії   літа

В  намисто  кольоровеє, яскраве:
В єдине   сокровенне,чим живу;
В омріяне, здійсненне, не лукаве...
Намистечко те долею й зову!

І кожна мить виблискує шуканням
Любові: бо ж вона  і є  - УСЕ!
Дарує кожен день свої  питання,
А потім, згодом, відповідь несе.

Не загубити би мені ні намистинки,
Не увірвати б ниточку  життя!
Ні  посмішки в мовчанні, ні сльозинки;
Ні болю з радощами щирого чуття.

Не змарнувати би свій час, бо ми не вічні...
Не зупинятись та й не бігти  стрімголов.
Життя намистом прикрашати - давня звичка,
Вплітаючи в намисто те - Любов!
 


Рецензии