смішне дівчисько босоноге
збирає терен край дороги,
його терпчина в’ялить губи,
обабіч вітер сивочубий
жене опалий лист печалі,
ніч занотовує в скрижалі
той шелест та краплину суму,
то може досить нині глуму?..
так завше думало дівчисько,
а що зима вже досить близько?..
дощі наспівують щоранку
чи то романс, чи колисанку…
не розбереш той спів одразу –
бо не зіграє кобза джазу,
як не зігріє осінь душу,
бо кожушок її із плюшу
давно вже вітерцем підбитий,
але ж не нам її судити:
що за вбрання ховає в скрині
та як живе на самотині?..
вже паморозь лягла на трави,
а поміж хмар небес заграви
малюють відбиток дівчиська,
пересипають ніжним блиском…
то не дівча вже синьооке,
а юнка, що згубила спокій
збирає терен край дороги
та пише щастя епілоги…
02.02.2021
терен край дороги...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2021
Свидетельство о публикации №121020209643
Свидетельство о публикации №121020209643
Рецензии