Гладкой федоре

ГЛАДКІЙ ФЕДОРІ МИКОЛАЇВНІ.

Старенька Мати коло тину,
Сидить на лавці вигляда.
На її, завтра іменини,
Приїдуть дочки до села.

На цім стільці колись сиділа Мати,
Насінням забавлялась по Весні.
«Холодні вечори, ходіть уже до хати»,
-Їй донька зазивала до печі.
«Та ще я трішки зорі додивлюся»,
Нависла хмара місяць прикрива.
Привстала знов, «У небо похрестюся»,
Вечеряти сідає до стола.

«В такій порі вже чули перемогу»,
-І розповідь складає про війну.
«Вони бійці, пройшли тяжку дорогу»,
Країну визволяли дорогу.
Не пише батько нам, загинув мабудь,
Одні лиш похоронки на селі.
Ви таткову не памятали радість,
То ви були такі іще малі.

Стає сумной, на ліжко прилягла,
За горем радість у душі кипить.
Бо він просив що діток доглядала,
А сам навік в сирій землі лежить.
І душать сльози, кашель пробиває,
«Ну що ви Мамо, помню Тата я»!
Вона зраділа доньку обнімає,
Перед війной тебе я родила.
2003 рік