Пра жытку загынуту
Кагда-та мы будем бальшімі ж? –
І чё тада выкінем? –
Да вот!.. хоть бы дідовэ
Дурнэнькэ камінне. –
Ага, значыть, жыв він
Напрасно й чорть відь ек? –
Ну, как сказать… мімо
Усё, згынь, дантісток. –
А ты бы йшов к нім, как
Тобі вырвалы й зібра?
Га!.. так от і дід твій
Любыв разных кыдалок.
Мы тута во сілы ж
Да й ззімш сала с кілё.
А шо. Ой, с цыбулько!
А то навыть с хрінём.
Ля нам бо пырлы ж всі
Ломаччый ныскількы.
А ты, дідку, грійся
В задріпаный ізбы.
Мы тута впырлы в піч,
Чы в грубку во ніжну?,
Пынька, каб капців но
Улад цілу нічку.
А тапкы подраны
Кіт вжэ ж і наложыть,
Шоб выйты по снігу
За хлів по дровішкы. –
Так чоботы ш ё, хі? –
Да-да. Зарэ й зможыш
Аж прам по сугробах
Пышком до й Янова зь. –
Так энта падліна
Шэ й рвала всэ быстро?
Так нашо любыты
Такое страхітте.
...ну, ж вот: наша внучка.
Шо, чым ны найлукша?
Размышленiя дiкого Кiцiка
© Copyright: Васыль Брыль-Кобзар, 2021
Свидетельство о публикации №121012109418
Свидетельство о публикации №121012109418
Рецензии