З тих самих пір як Бог створив цей світ,
І акт творіння стався як подія,
За Вірою й Любовью вслід
Тихо і скромно в світ прийшла Надія.
Й мені здавалось, що вона
Не така мудра, і доросла, і важлива,
Поки не затягнули небо хмари,
І замість сонця не настала злива.
Доки в моему серці та зима,
Не знерухомила усе покровом льоду,
Тоді я зрозуміла що дарма,
Не знала я свою Надію зроду.
Але тепер я завжди не сама,
Бо знаю вже, що в мить, коли все гине,
Коли ні віри, ні любові вже нема,
Вона останньою мене покине.
Вона останньою мене покине
© Copyright: Екатерина Лущина Першакова, 2021
Свидетельство о публикации №121012005495
Свидетельство о публикации №121012005495
Рецензии