Ти, можливо, на мене образишся,
Скажеш, що я дурниці кажу.
Але знаєш, я в Бога в запазусі,
Я у Бога на ручках сиджу.
Стільки, скажеш ти, несправедливості,
Стільки горя, злощастя і війн.
Та, напевне, не всім у можливості,
Хто не хоче, подать руку Він.
Мало хто мене тут зрозуміє
І побачить батьківскі обійми,
Любить Бог, як ніхто не уміє,
Як синів - не рабів, що у приймах.
Я іду по травиці зеленій,
Навкруги розквітає весна.
Ти приєднуйся, друже, до мене,
Я за пазухою не одна.
Ти, можливо, на мене образишся
© Copyright: Екатерина Першакова, 2021
Свидетельство о публикации №121011704908
Свидетельство о публикации №121011704908
Рецензии
