Пiсля-вiршi

11.11.2007. О.К.

Просто осінь розчавлює щось усередині тебе.
Просто неба,
на розі вітрів запитання тебе оточили.
І спочити
трохи хочеться, й сили забракло на втечу
За лелечим
криком, вийти й собі на простори безмежжя.
Обережно! -
бо за гратами - воля, її осягнути можливо,
Тільки крила
не розкритися можуть, буде болісним в прірву падіння.
Втім, видіння
неосяжних польотів душі, що розкута й примарна 
Лине в хмари, 
так спокусливо, грається нашим бажанням,
Щоб востаннє
ми повірили в диво і стали невинні, як діти, 
І радіти
знов навчились, з нічого сміятися просто!
Зняти осінь
з хреста, не винити в депресії пору,
Очі в гору
піднімати назустріч дощу, вітру, снігу,
Немов книгу, 
прочитати себе у продовженні явищ природних...
Зустріч з Годо -
це абсурд... Але ми - це абстракція також.
Скільки вражень -
стільки нових мозаїк наш досвід отрима...
Крапка, кома,
і тире... і пояснення... слово-тлумачення... й тиша...
... Після-вірші...