КОНI

Віршована відповідь на лист О.К.
Листопад 2007

Відпускаю коней... Їдуть
Навпростець - за очі світу...
І дорога - крутить, в’ється -
І мені чомусь здається,
Що прямішою не буде...
Чи самотність, чи то люди -
Все одно - одне й те саме...
Й голосінням: "Боже!!! Мама!!!" -
Не змінити життя-долі...
Тому рухаюсь поволі,
Куди коні мої тягнуть
Мого воза... Дехто прагне
До мети дістатись верхи,
Пішки хтось чекає черги,
Щоб дійти до піку щастя...
Мої ж коні - несуразні,
Незугарні... Як - не людські...
Не віддам нікому, дзуськи!...
Я причепурю їх трохи
І скажу собі: Нівроку!
Їдьте далі, світ за очі...
Хай минають дні і ночі -
Головне, - завжди зі мною
Чудернацькі мої коні,
І не зрадите ніколи
Мою душу, заспокоїть
Ваша відданість спокійна
Моє серце непокірне...
І колись... одного разу
Стане хтось із вас - Пегасом
Й віднесе мене до неба -
В гості сонячного Феба!...
Але це не скоро стане,
То ж, нехай мене Нірвана
Почекає... Земні шлЯхи
Не всі вбили в мене цвяхи,
Ще не зовсім розіп’яли
Днів тортури й п*єдестали.
Та мені не важко - бо ж є
Завжди милі мої коні...