Чув я казку про того хлопчину,
В нього думи були кам’яні,
Якось каже: «Сяду відпочину»...
Ну а далі - не повірите мені.
В небі хмари сонце перекрили,
Почав дощик легкий накрапать,
З неба впали кам’яні високі брили,
Хлопчик думи не хотів в собі тримать.
Безліч часу з тої митті вже минуло,
І про це ніхто вже не збагне,
Все, що в хлопця в думці промайнуло,
Все ставало тверде кам‘яне.
Думи кам-янi
© Copyright: Глеб Самойлов, 2021
Свидетельство о публикации №121011600372
Свидетельство о публикации №121011600372
Рецензии