Над Чернечою горою «Дух Шевченка» все витає,
З висоти на Україну поглядає,
Давно помер він – «божий раб»,
Та нічого не змінилось на Україні за цей час.
Він все життя боровсь за правду,
Зате щоб квітла Україна, веселі люди в ній жили,
«Круки» її, щоб не терзали, з народу крові не пили.
Витає над Дніпром і бачить: маєтки панські,
Ожили пани та їхні паненята,
А сіл нема, одні руїни, немов татари знов напали,
Все на Україні сплюндрували.
Ні, не татари, то свої – царі й пани пооживали,
Люди тікають, хтозна-куди – нема куди!
Хоч в пекло, хоч у зашморг,
Не видно кращого кінця,
Така тут правда молодця!
Дух Шевченка
© Copyright: Ольга Красношлык, 2021
Свидетельство о публикации №121011504586
Свидетельство о публикации №121011504586
Рецензии